Загальна характеристика сполучників

Сполучники служать для поєднання між собою однорідних членів речення та речень: дивлюсь іслухаю; світить, але не гріє; великі та малі; рано чи пізно; вечір або ніч. В повітрі дощ, ігречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед. (М. Рильський.)

За походженням сполучники бувають:

а) первинні: і, та, а, бо, чи;

б) похідні, що розвинулись із інших частин мови: зате, проте, однак, якщо, якби, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, незважаючи на те що, не тільки… а й і т.д.

За значенням сполучники бувають сурядні, підрядні і пояснювальні.

Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В.Симоненко).

Серед сурядних сполучників розрізняють:

а) єднальні: і(й), та (в значенні і), також, і... і, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;

б) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак, все ж;

в) розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то… чи то.

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного: Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить (Т.Шевченко).

До підрядних сполучників належать:

а) порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, гейби;

б) часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тільки що, скоро, ледве, щойно;

в) причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;

г) мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

ґ) умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;

д) допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;

е) наслідковий: так що.

Пояснювальні сполучники приєднують уточнювальні слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М.Рильський).

До пояснювальних сполучників належать: тобто, цебто, або (в значенні тобто), чи (в значенні тобто), а саме, як-от.

За будовою сполучники бувають:

а) прості: і, а, та, бо, чи, що, як, хоч;

б) складні: проте (про+те), зате, щоб (що+б), якби, нібито (ні+би+то);

в) складені: та й, коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і.

За способом вживання сполучники є одиничні, повторювані й парні.

Одиничні сполучники (і, та, а, але, або, чи, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М.Рильський).

Повторювані сполучники (і... і, ні... ні, або... або, чи... чи, то... то) повторюються два або більше разів підряд при однорідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я долоні, і дивлюсь, і слухаю, і жду. (В.Сосюра.)

Парні сполучники (не тільки... а й , не тільки... але й, як... так і, як не… так, хоч... але, якщо... то, чим... тим) вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або реченнях: Хоч поганий тин, та затишно за ним (Hар. творчість).