Розділові знаки при непоширених прикладках

 

Прикладка — це різновид означення. Але вона, крім того, що виражає ознаку предмета й відповідає на питання який? (як і будь-яке означення), ще й дає предметові нову назву: місто(яке?) Київ, річка (яка?) Дніпро, поет (який?) -романтик.

Прикладка виражається іменником і, як правило, стоїть у тому ж відмінку, що й означуване слово: у місті Києві, під містом Києвом; на річці Дніпрі, понад річкою Дніпром. Не узгоджуються з означуваним словом ті прикладки, що беруться в лапки: журнал “Київ”, у журналі “Київ”; видавництво “Дніпро”, у видавництві “Дніпро”.

 

Зверніть увагу!
Щоб не помилитися у визначенні прикладки, потрібно пам’ятати, що вона за змістом конкретніша від залежного слова, бо уточнює його, дає якісну характеристику. Наприклад, у словосполученні народ-волелюб прикладкою є слово волелюб: народ (який?) -волелюб.

 

Непоширені прикладки пишуться окремо, через дефіс і можуть братися в лапки.

Розрізнення прийменників і префіксів

Прийменники з наступними словами вимовляються так само нероздільно, як і префікси: нагору — нагору, попід вікнами — попідвіконню, перед світанком — передсвітанковий, уві сні — увійти, іти по новому мосту — жити по-новому. Але прийменники завжди пишуться окремо, а префікси — разом або через дефіс.

Спрощення в групах приголосних

У процесі словозміни чи словотворення інколи збігаються три й більше приголосних, що утруднює вимову. Тому в процесі мовлення один із приголосних (переважно середній) випадає і складна для вимови група приголосних спрощується.

Правопис складноскорочених слів

і графічних скорочень

 

* тепер РАЦС — реєстрація актів цивільного стану

Під час скорочень слів застосовують відсікання, стягування чи поєднання цих прийомів:

Стягування — скорочування слова вибірковим пропусканням приголосних та голосних літер, під час стягування крапка НЕ ставиться (гривня — грн);

Відсікання — скорочування слова відкиданням двох або більше літер в кінці слова, під час відсікання ставиться крапка (Адміністрація — адмін.).

Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину:

pp.— роки, тт.— томи.

 

На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю. Наприклад, пишемо — 1991 р., читаємо — 1991 рік; пишемо — 5 тис., читаємо — 5 тисяч; пишемо — 47 млн, читаємо — 47 мільйонів; пишемо — 7 млрд, читаємо — 7 мільярдів; пишемо — і т. д.,читаємо — і так далі.

Тире в простому реченні

 

Тире в простому неускладненому реченні

У простому неускладненому реченні може ставитися лише тире. В усній мові на місці тире робиться вичікувальна пауза, а наступні слова вимовляються підвищеним тоном.

Тире може ставитися на місці пропущеного члена речення, найчастіше — присудка, якщо цього вимагає інтонація:
1. До правди сповнені любов’ю, до кривди — [сповнені] ненавистю вщерть. (В. Сосюра.)
2. Привчав мене батько трудитись до поту, а мати — [привчала] любити пісні. (П. Воронько.)
3. В піснях — [чується] дівоча світла туга і вільний помах косаря [при іншій інтонації тире тут можна не ставити]. (М. Рильський.)
4. Мудрість іде без блиску, бездумність — [іде] у позолоті. (А. Малишко.)
5. В моїй душі [живе] весна співуча, а в небі [ширяють] вітер і орли [при іншій інтонації можна тут поставити тире]. (В. Сосюра.)

Тире можна поставити перед будь-яким членом речення, коли його треба виділити.
1. Це наша молодість мина. Та наша пам’ять — не минає. (С. Йовенко.)
2. Немає у житті середини. Є тільки фланги й тільки — центр. (Б. Олійник.)
3. Нас так багато — з сонцем у крові. (В. Коломієць.)
4. Послухали Лисичку і Щуку кинули — у річку. (Л. Глібов.)

Правила написання іншомовних слів

 

У зв’язку з глобалізацією в українській мові появилось дуже багато іншомовних слів. Їх письмо дещо відрізняється від українських слів. Для їх правильного написання потрібно вивчити дані правила написання іншомовних слів.
 

Частини мови

Частини мови. В українські мові вирізняються десять частин мови – 6 самостійних, 3 – службових і вигук.

• самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)
• службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними
• Окремою частиною є вигук.

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є класами незмінюваних слів.

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник.

Подовження і подвоєння приголосних

 

В українській мові приголосні звуки можуть подовжуватися.

Подовжуються звичайно зубні та шиплячі*: знання, віддаль, беззмінний, життя, обличчя, збіжжя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайні, і на письмі позначаються подвоєними буквами: беззахисний, старанний, відкриття, бездоріжжя.

Але подвоєні букви не завжди читаються як подовжені звуки: міськком [м’ісˊком], страйкком[страйком], Вінниччина [в’інничина], возз’єднаний [возйеднаний]. Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: Голландія [голанˊдˊійа], Калькутта [калˊкута], Ясси [йаси], меккський[мексˊкий] (але: Мекка [мекка]).

Класифікація приголосних (натисніть, щоб відкрити)

Написання вигуків

та звуконаслідувальних слів

Загальна характеристика вигуків

Вигуки виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють звуки природи, тварин тощо: ой, ах, лишенько, годі. агов, киць-киць, тпру, дзень, кукуріку, ш-ш-ш.

Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ах: Ах, що то яка пісня була! (Марко Вовчок.) — висловлює захоплення. —Ах, бідні коні, — зітхнула Ліда, — що ж вони винні? (М. Коцюбинський.) — виражає співчуття. Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка.) — передає несподіваність. Ах, як тут темно! (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.

Звертання

 

 

Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи чи предмета до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! Звертання не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення.