Два приголосні звуки зливаються в один звук, а саме:
а) г, з, ж + с = з: Кривий Ріг — криворізький[криворіг + ський], Кавказ — кавказький, Запоріжжя — запорізький; убогий — убозтво[убог + ство], боягуз — боягузтво;
б) к, ц, ч + с = ц: Кременчук— кременчуцький. Вінниця — вінницький, Гадяч — гадяцький; козак— козацтво, молодець — молодецтво, ткач — ткацтво;
в) х, с, ш + с = с: чех — чеський [чех + ський], Черкаси — черкаський, Сиваш — сиваський; птах — птаство [птах + ство], товариш — товариство;
г) ґ, дз, дж + с = дз: Лодзь — лодзький, Добруджа — добрудзький.

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: тюркський, баскський, казахський, ла-маншський, меккський. Це робиться для збереження звукового складу твірних основ.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий)-к- випадає: П’ятихатки — п’ятихатський, Чукотка — чукотський, Димерка — димерський.

Слова міський [міст(о) + ський] і хвацький [хват + ський] як виняток пишуться за фонетичним принципом.

Якщо твірна основа закінчується на зубний д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

а) на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц]: люд + ський [лˊудзˊкий], люд + ство [лˊудзтво], брат + ський [брацˊкий], брат + ство [брацтво];
б) кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються: студент + ський[студенˊсˊкий], студент + ство [студенство], турист + ський [турисˊкий], модерніст + ський[модернˊісˊкий].
Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом : людський, людство, братський, братство; студентський, студентство, туристський.

М’який знак перед -ськ(ий) ставимо лише після л: генеральський (генерал + ський), ковальський (коваль + ський).

Зубні приголосні д, т, з, с, ц, н перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м’яко: [панˊсˊкий], [к’інˊсˊкий], [волинˊсˊкий], але м’який знак не ставиться: кінський (кінь+ ський), волинський (Волинь + ський).